НОВОСТИ ФУТБОЛА | СТАТЬИ | ОБЗОРЫ | ВИДЕО | РЕЗУЛЬТАТЫ LIVE | КОНТАКТЫ | КОТИРОВКИ
    

###Нікола Костов: "З Димінським разом не їм і не п’ю" ###

Призначення болгарського фахівця Ніколи Костова на посаду коуча львівських «Карпат» стало для багатьох несподіванкою. По-перше, коли пан Костов залишав донецький «Металург», то заявив, що більше ніколи не повернеться в Україну. По-друге, минув час, і про нього на вітчизняних теренах дещо забули. Наостанок, усе ж думалося, що львівський колектив очолить вітчизняний фахівець. Тож коли випала нагода завітати до Львова (у якому саме проводила спаринг національна збірна України), ми скористалися можливістю поспілкуватися з новоспеченим наставником «Карпат».

Наша зустріч з паном Ніколою відбулася у середу на базі клубу в Брюховичах, що під Львовом, незадовго до вечірнього тренування «Карпат». Обіцяний план — приділити тридцять хвилин — пан Костов перевиконав: розмова розтяглася на годину, по завершенні якої фахівець відзначив, що підготовка до неї, з нашого боку, була на високому рівні.

«До рівня «Карпат» Олега Кононова ще далеко»

— Пане Ніколо, як нам легше проводити бесіду — українською мовою чи російською?— Російською. На жаль, української я не розумію зовсім.

— У Львові з цим проблем, часом, не виникає? Адже місто — україномовне.
— Усі працівники клубу ставляться з розумінням до мене і розмовляють російською. З цим проблем немає.

— Гаразд. З нашого боку, теж жодних принципів не буде. Тож як вам у Львові?— Продовжується адаптація.

— Це процес тривалий?
— Так. І для нашого тренерського штабу, і для футболістів. Вив­-чаємо можливості один одного (сміється). Все-таки ми прийшли до «Карпат» у змагальний період, тому нелегко ось так одразу працювати на перспективу.

— Розкажіть, будь ласка, як виник варіант вашого приїзду до «Карпат»?— Все дуже просто. Мені зателефонував генеральний директор клубу (Ігор Дедишин. — О.К.) і запропонував зустрітися. Запросили до Львова, я прилетів і досить швидко ми дійшли згоди щодо того, що працюватиму у цьому клубі.

— Пан Дедишин особисто вийшов на зв'язок?
— Так. І, зокрема, тому я зрозумів, що пропозиція робиться на високому рівні.

— Над пропозицією довго думали?— Ні, ознайомився з умовами, що мені їх запропонували, і дав свою згоду. Увагу привернуло те, що у ФК — нова база і дуже хороші умови для роботи. Наприклад, тренувальні поля — високої якості. Мене це влаштовувало.

— Чим саме приваблював варіант із «Карпатами»?
— До безпосереднього знайомства із львівським клубом я багато чув про так званий дух «Карпат». Цікавився тим, які тут люди, який менталітет. Можливо, саме це було однією зі складових на користь мого рішення.

— Та й можливість працювати в українській прем'єр-лізі теж, напевно, приваблювала.— Це була одна з найголовніших умов, чому я погодився тут працювати. Не знаю, чи дав би згоду, якби команда виступала у першій лізі.

— А зіграло на користь вашого вибору те, що Україна для вас — не чужа країна?
— Що не кажіть, а все-таки вона є іншою. І відрізняється від Болгарії. Хоча, звичайно, не можна відкидати той досвід, що я тут уже набув. Наприклад, коли був у Донецьку, то вивчав інші команди і роботу тренерів суперників. Тож можу сказати, що зараз не так складно, як це було вперше, коли приїжджав в Україну.

— Про роботу своїх поперед­-ників що-небудь знали?— Я такими речами не цікавлюся.

— Але, напевне, знаєте такого фахівця, як Олег Кононов, і про те, що його «Карпати» грали у Лізі Європи?
— Звичайно. Ми навіть працювали в один час. Він — у Львові, я — у Донецьку. І скажу, що матчі між нашими командами були дуже цікаві!
«Карпати» тоді були сильною командою. І зараз потрібно дуже багато працювати, щоб повернутися на той рівень, який був за часів Кононова.

«Тренерів змінюють не від хорошого життя»

— Вас не напружував той факт, що на момент вашого запрошення «Карпати» переживали не найкращі часи? Ледь не вилетіли до першої ліги...-
— Якби у львів'ян було все доб­-ре, то вони б, мабуть, не запрошували нового тренера, чи не так? Наставника ж змінюють, коли немає гри і результату, правда?

— І не насторожувало те, що «Карпати» доведеться витягувати, так би мовити, з ями?— Я готовий боротися з труднощами. Якщо гравці зважатимуть на мої вимоги, ми виправимо ситуацію. Все залежить лише від футболістів і від нашої спільної роботи.

— Перед вашим призначенням відбувся матч чемпіонату, де львів'яни зазнали розгромної поразки від «Іллічівця» — 1:5...-
— Я дивився не тільки цю гру (у запису), а й багато інших.

— Які тоді думки були у вас? Мабуть, виникало відчуття, що роботи — непочатий край?— Я люблю працювати і долати труднощі! Найголовніше те, що побачив — гравці цього теж хочуть. У кожного клубу є свій імідж, і тренери та футболісти повинні його підтримувати. Вони за це отримують зарплату. Я для себе відзначив, що команда дисциплінована і хоче працювати.

— І наразі ваша думка не змінилася?
— Повторюся — йде процес адаптації і притирання один до одного. Поки ще зарано говорити, що робота триває синхронно.

— Над чим, у першу чергу, пот­-рібно працювати?— Є дуже багато нюансів. Ми вже говорили про слабкі місця нашої команди і зараз працюємо над ними. Результати я побачив останнього тижня, коли прийшли перші успіхи.

— Хто зараз допомагає вам з адаптацією у місті, в команді?
— Усі! Працівники клубу мають чітку установку — допомагати мені розібратися в командних справах, новому для мене місті. Я навіть не очікував такої уваги і турботи до себе. Мої роботодавці — дуже серйозні люди і у них є бажання розвивати клуб. Вони прагнуть, щоб «Карпати» якомога швидше здолали труднощі.

— Відчуваєте з боку керівників довіру?— До сьогодні — так.

— Із президентом клубу Пет­-ром Димінським у вас була предметна зустріч? Обговорювали найперші завдання?
— Ми зустрічаємося практично щодня. Я помітив, що він — людина, яка розбирається у футболі. Його ніхто не може ошукати, оскільки Петро Петрович був гравцем і розуміється на футболі. На мій погляд, він — амбітний і серйозний керівник, й мене це дуже радує.

— А яке враження він справив на вас як людина?— Ми з ним разом не їмо і не п'ємо (сміється), тому я не знаю, яка він людина. Але співпрацею я дуже задоволений.

— Саме після вашого запрошення, з «Карпат» звільнили кількох тренерів, зокрема, тренера молодіжного складу Олександра Чижевського (нині — наставник дитячої команди «Карпат») і тренера воротарів Богдана Стронцицького. Це було ваше рішення?
— Ні-ні! Як я можу звільнити людину, яку особисто не знаю? Такого ніколи не роблю і дуже не хочу, щоб моє ім'я було вплутане у якісь інтриги. Я ще навіть, за великим рахунком, і сам не розпочав працювати. Тож якщо й були якісь звільнення, то Костов до них не причетний.

«Карпатам» не треба багато легіонерів»

— У якому психологічному стані зараз ваша команда?
— Він поліпшується. Гравці працюють з хорошим настроєм і бажанням. Для мене це дуже важливо, як і те, що ми не уникаємо труднощів.
...-«Карпатам» треба змінити стиль. Важливо, щоб уже зараз, у змагальний період, львів'яни відійшли від примітивної гри. Буде тяжко, але я у своїх гравців вірю.

— Скільки на це має піти часу?— Не можу точно сказати, все залежить від гравців. Ускладнюється, щоправда, завдання тим, що нам конче необхідний результат. Після кожного матчу й так накопичується втома, а коли ще й зазнаєш невдач, то переповнюють негативні емоції, і це дуже шкодить. Тому для нас зараз важливо і добитися модернового та комбінаційного футболу, і досягти результату.

— Теперішнім складом до снаги вирішувати подібні завдання?
— Про це зарано говорити. Я ще не можу визначити якість гри того чи іншого футболіста. А давати поспішні оцінки — це неправильно і нечемно.

— Та все ж підсилення потрібне?— Для початку хочеться знати потенціал тих футболістів, що є. Будь-які придбання — це серйозні рішення, і було б неправильно їх ухвалювати нашвидкуруч. Та й як можна купувати нового гравця, коли ми ще не познайомилися з тими, які є зараз? Водночас із помічниками обговорюємо цю тему щодня.

— Для вас має принципове значення — легіонери це чи українці?
— У кожної команди своя філософія. Тому я хочу (і розмовляв про це з керівниками клубу), щоб у Львові грало якомога більше не легіонерів, а місцевих вихованців. Цьому й приділятиметься увага.

...-Завжди легко сказати — давайте легіонера! Але не кожен іноземець за своїм менталітетом підійде цій команді. І я вважаю, що «Карпатам» не треба багато легіонерів. Подібна ситуація, до речі, була і в донецькому «Металурзі». Хоча там команда — друга у місті, тому ситуація була дещо іншою. Але все одно донецький клуб працював на те, щоб виховувати свою молодь, звертаючи увагу на дитячо-юнацький футбол.

— Хочете сказати, що найкращі з легіонерів, які могли потрапити до Донецька, перепадали «Шахтарю»?
— «Гірники» й справді купували найкращих із іноземців, з тих, які могли потрапити на Донбас. Але мова не про це. Дуже добре, якщо легіонер, якого ти придбаєш, — сильніший за тих гравців, які вже є в команді. Він повинен бути професіоналом і прикладом для інших.

— Кілька разів ви повторили фразу: «карпатівський дух». Що для вас означає це поняття?— Наприклад, я бачу, як самовіддано працюють гравці на тренуваннях, як хочуть боротися за свій край та імідж клубу. Відчувається, що вони б'ються за своє місто.

— З чимось подібним вам доводилося стикатися в Болгарії?
— Мені складно говорити про себе як болгарського тренера, бо в своїй країні я працював дуже мало. Більше часу провів на Кіпрі, у Вірменії.

«Якщо відчуваю, що не потрібен — їду»

— Пане Ніколо, як ваша сім'я поставилася до переїзду в Україну?
— Приїхала, подивилася обстановку і дала добро (сміється). Ми завжди в колі сім'ї обговорюємо актуальні питання, радимося, але вирішую я сам.

— Як рідні сприйняли ваш переїзд до Львова?— Пораділи за мене (сміється).

— А інші варіанти продовження кар'єри, окрім «Карпат», були?
— Так, але зараз обговорювати їх не хочу.

— Зокрема, і в Україні?— Так.

— А що не склалося в болгарському «Левські»?
— І про це теж не хочу говорити. Але зазначу, що моє рішення залишити болгарську команду — правильне. Тільки-но я відчуваю, що не потрібен — одразу ж їду.

— В Україні досить активно обговорювали ваше рішення, зважаючи на те, що ви пішли з «Левські» після першої ж поразки у чемпіонаті...-— Саме так і було.

— Мабуть, подібна поведінка не зовсім властива українським тренерам — залишати посаду після першої ж невдачі...-
— Дуже не хочу говорити на цю тему, пробачте.

— За ті два-три роки, що вас не було в Україні, країна і футбол в ній дуже змінилися?— Суттєво поліпшився рівень пропаганди футболу. Помітив, що на стадіонах збільшилася кількість глядачів. Яскравим прикладом була гра з одеським «Чорноморцем». Новий стадіон, чудова атмосфера, хороша команда — все, що потрібно. Пам'ятаю, в Одесі ще три роки тому ми грали на не зовсім хорошій арені.

— Можете порівняти УПЛ з болгарським чемпіонатом?
— Це складно зробити, бо болгарська першість не може похвалитися великими фінансами, що спостерігається в українській. Саме недостатнє фінансування вбиває болгарський футбол, навіть попри те, що у ньому багато талановитих гравців. Немає належних умов для роботи, і тренери зіштовхуються з проблемами побутового та організаційного плану, немає майданчиків, необхідних для розвитку дитячо-юнацького футболу.

— А за золоті медалі фактично скільки команд бореться?— Чемпіонатів, де змагаються за перше місце дві команди, у світі дуже багато. Наприклад, у тій же Іспанії претендентів на звання чемпіона лише двоє — «Реал» і «Барселона». В Україні — «Шахтар» і «Динамо», у Болгарії — ЦСКА і «Левські». Лише нещодавно у цю боротьбу втрутилися «Літекс» і «Лудогорець», від чого турнір став цікавішим.

— А не засмучує те, що у такому сильному чемпіонаті, як український, за перше місце борються лише дві команди?
— Я, на жаль, поки що працюю в Україні в командах, які не ведуть боротьбу за золоті медалі (сміється).

«Люблю «Металург», але я — професіонал»

— Свого часу, коли залишали Донецьк, чи були у вас хоч якісь передчуття, що повернетеся в Україну?
— Ні, навіть думок таких не виникало, оскільки було дуже боляче від'їжджати. Все-таки я дуже полюбив «Металург»...- Працював у хороших умовах, команда давала результат. Були навіть моменти, коли «Металург» бив власні рекорди. Але, як це завжди буває, настає момент — і раптово все змінюється. В якусь мить я побачив, що в колективі немає єдності, і я захотів піти. А якщо в команді немає однодумців (зітхає)...- Це ж не індивідуальний вид спорту. Не буде єдності — не буде стабільності.

— Вам хтось заважав там працювати?— Таких висновків я не роблю і аналізую лише свою роботу. Скажу тільки, що вкладав у «Металург» душу. І коли завершився етап спів­-праці з донеччанами, емоції були такі, що й не передати. Але це життя...-

— По вашій інтонації відчувається, що ви дуже любили «Металург»...-
— А як може бути інакше?! Як можна працювати з командою, до якої у тебе не лежить душа?

— Тоді ви сказали, що ніколи більше не зможете грати проти донецького «Металурга»...-— Так, це правда (всміхається).

— А зараз вам доведеться проти нього грати!
— Ви уявляєте, які емоції мене переповнювали, якщо я так сказав?! Що я, як гадаєте, відчував, коли їхав з Донецька? Але сталося те, що сталося, і зараз у «Металурга» не можу просити вибачення. Працюю в «Карпатах» і віддаю всього себе львів'янам.

— Тобто, дієте як професіонал...-— Можна сказати, так.

— А в душі?..
— Емоції вляглися. Я ж довго не працював після «Металурга» — навмисне взяв тривалу відпустку.

— Коли проходило Євро-2012, приїжджали до України?— Ні.

— Не було можливості чи ностальгія не давала спокою?
— Та ні, просто вирішував свої проблеми.

— Коли ми з вами домовлялися про зустріч, ви тоді, маючи на увазі українську збірну, перепитали: «А коли наші грають?» Ось цей вислів — це випадковість чи й справді вважаєте українську національну команду своєю?— Якщо це збірна тієї країни, де я працюю, отже — наша (сміється). А що мені — чехів нашими називати (ще більше сміється)?

«Про Україну з Червенковим не говорили»

— Пане Ніколо, ви вже ознайомилися з інфраструктурою «Карпат»?— Повністю. Вона мені дуже сподобалася. Тут чудові умови, і це для мене важливо. Висловлюється довіра і надається можливість спокійно працювати. Знаю, що приблизно рік команда пленталася у підвалинах турнірної таблиці, тож у неї був поганий психологічний стан. Поговоривши з гравцями, ми вирішили, що, досягнувши хороших результатів, зможемо вибратися з цієї ями.

— Яка ваша думка щодо того, де мають «Карпати» проводити свої домашні матчі — на «Україні» чи на «Львів?Арені»?
— У мене щодо цього своєї позиції немає. Бо для мене це не важливо. Головне, аби команда грала добре, щоби на її матчі приходило багато уболівальників. Залежно від того, скільки збиратимемо глядачів, керівники клубу і вирішуватимуть, де команді грати. А для самих футболістів, я думаю, не принципово, де виступати. Та й не тренерське це питання.

— Окрім вас, в Україні працював ще один фахівець — Ангел Червенков. Ви знайомі з ним? Можливо, спілкувалися про український чемпіонат?— Ми знайомі лише заочно. Я пам'ятаю його як футболіста, а також як тренера, оскільки він працював у хороших болгарських командах та в Шотландії. Але, на жаль, про його роботу в «Севастополі» нічого не знаю і навіть не розмовляв з ним на цю тему.

— Ми помітили одну цікаву деталь: спочатку до словацького «Татрану» запросили українського фахівця Сергія Ковальця, потім на його місце прийшов Червенков, який працював в Україні, а далі, приблизно у цей період, — ще один болгарський фахівець, тобто ви. Ось і закралася думка — чи не робота це якогось одного агента?
— По-перше, зауважу — я з агентами не працюю. До їхніх послуг вдаюся лише тоді, коли переглядаю гравців. За свою роботу відповідаю сам і сам вирішую щодо працевлаштування.


Дорогие проститутки петербурга, снять проститутку, адреса проституток в петербурге
Топ клубов мира


Топ игроков


Лучшие сборные

© Неофициальный сайт Николая Костова - при публикации на вашем сайте наших материалов прямая ссылка обязательна!